Вітерець дмухнув в лице,
шовковистим подихом,
ласкавим та ніжним,
мов пір'ячком лебединим іскристим.
Смуток зігнав з нього, ласкаючи вії,
в цей час зрозуміла,
що я в краще не втрачаю надії.
Вітерець, віднеси від мене печаль погану,
а натомість, залиши лише Віру
і душевну наснагу мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710504
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2017
автор: Svitlana_Belyakova