****

"Найкращі  митці  -  це  люди  з  язичницькою  душею:  в  них  безмежна  фантазія."  Ця  цитата  автора  Systematic  Age  надихнула  мене  на  написання  вірша.  Він  вийшов  трошки  не  таким,  як  я  хотіла.  І  насправді  він  не  про  дитинство,  а  про  те,  що  я  відчувала  тоді,  і  відчуваю  зараз...  

Колись  давно  була  мала  -  сама  гуляла  на  городі
Посеред  трав,  плодів,  дерев,  віддавши  всю  себе  природі.  
Зривала  квіти  удворі,  робила  з  них  вінки  й  букети.  
Моя  душа  цвіла  сама!  Десь  так  й  формуються  поети.  
Любила  більш  за  всіх  весну,  ту  юну  панну  теплокрилу.  
Вона  -  життя,  вона  дає  усьому  пробудитись  силу.  
А  ніжні  пахощі  бузку  з  дитинства  ще  живуть  у  серці,  
Поки  у  мені  є  весна,  я  не  боюся  зовсім  смерті.  
Любила  поле  запашне,  збирала  маки  і  волошки.  
Іще  хвилиночку,  ще  трошки,  
Й  русалки  вийшли  би  до  мене,  
Забрали  би  мене  з    собою,  додому,  в  жито  ще  зелене.  
А  в  серпні  зранку  рано-рано  любила  по  гриби  ходити.  
Лише  у  лісі  твої  думки  всі  тиша  може  оживити.  
Гриби  терплячим  відкривають  чарівні  духи  лісовії  .  
Вони  живуть  під  листям  й  мохом,  і  розуміють  мої  мрії.  
Все,  що  було  колись  зі  мною,  і  зараз  тут,    у  мені  квітне.  
Щось  трошки  дике  і  казкове,  але  красиве  і  привітне.  
Пелюстками  з  моїх  півоній  дитинство  проклада  дорогу,  
Навіює  і  спогади,  і  ностальгію,  і  тривогу.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710298
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 05.01.2017
автор: Анічка Заровська