Дух наш у тілі вічний незнищенний,
Геном, в віках закалений, з горнил.
Його не знищать звірі навіжені…
Нема такої сили в темних сил.
Здавалось хали майже затоптали,
Та проросли ми в Бога під крилом.
Чужинці нас лишень загартували,
Зв’язалиcь ми міцніше ще вузлом.
Бо іскра ми від Нашого Світила,
Коли ж поблякли, то лише на мить.
Перемогти нас Сонячних несила,
Як неможливо зовсім погасить.
Ще розгориться полум’я з жарини,
Розправить Фенікс крила свої птах.
Теплом повіє з кожної хмарини,
Розквітне любо в долах і гаях.
Наш жар величний. В попіл не зотліє.
Нам світить промінь сонячно з - за хмар.
Вперед брати ! Хай ворог шаленіє.
Іскру в віках леліє нам… Кобзар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2017
автор: Микола Миколайович