Відбиті вікнами спалахи посмішок
плечі витягують. Думаєш: ось воно -
перші за довгі хвилини радощі.
Та придивляєшся - сплять усі.
Наче забита дошками в периметрі
рук віддзеркалених спинишся. Винні всі
у заборонах побачити більше, крім
перемотаних в пам'яті віршів.
Скільки упізнаних в собі істот -
спритних навпомацки їсти зсередини.
Сплющуєш тіло, хай гріються. Вернеться
все, що не втримала в снах.
Тихо вмовляють забутися. Де вони?
Ті, що сміються з окрилених демонів.
Поки всідалися на підвіконня,
врешті замовкли.
04.01.17, Коломия #dysonansne
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2017
автор: Іванна Шкромида