Плекаю сад. Рослини незвичайні
У цім саду буяли та цвіли.
Ростуть тут спогади про відкриття, про таїни,
Тут були мрії, прагнення були…
Та поміж них ще є казкова квітка:
Нев’януча, бажана як життя…
Це Ти, Кохана! Ти, - моя лебідко,
Самого Неба ангельське дитя!
Вже стільки літ не втомлююсь казати,
Що Ти для мене ідеал всього.
Бо Жінка Ти!
Моїх нащадків Мати.
Ти берегиня майбуття мого.
Ніби звичайна хатня трудівниця,
Весь вік в турботах за родинний лад…
Твоє ім’я піснями промениться
І твоя врода осяває сад
Промінцями незгасної любові
Де ніжності серпанок голубий.
Ти – це нестримний буревій у крові
І пестощів непереможний рій.
Є в тім саду наші далекі ночі,
Бузковим цвітом встелені стежки
І світлі зорі – твої любі очі
В які не втомлююсь вдивлятись всі роки
І знов як вперше таємницю бачу
Переді мною Всесвіт постає
Зворушений від ніжності я плачу
Бо серце не витримує моє
Отого захвату, що маю в нагороду,
Не знать за що!.. пробач оцю сльозу…
Моя трояндо! Мій довічний подив,
Вже в котрий раз про все Тобі кажу!
03.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2017
автор: dovgiy