[img]https://pp.vk.me/c638017/v638017600/d40d/LVgGeurpqyg.jpg[/img]
"Знаєш у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози, навести красу і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертвa..."
Кузьма Скрябін.
Як влучно і як точно.
Сила у слабкості, кажуть про жінку. Може й так...А може й ні.
Коли хочеш отримати хоч якусь крихту в цьому житті , одних надутих гарненьких вуст, та стрункої ніжки замало.
В той час, коли ти капризно чогось вимагаєш, вимальовуючи свої гарнющі брівки, чи відточуючи нігтики, онде за вікнами плавом пливе сила-силенна твоїх клонів... Гарних,вередливих, яким падає до ніг...Ну це ще питання, що там падає? Бо отак можна впасти і в пісок розсипатись до тих бажаних ніжок, або чиясь гарна білосніжна вставна щелепа від захвату, - на друзки... Потім послухаєш, що то натуральні перли,тільки так оригінально подаровані.
Смішно? Та не дуже, бо ради тих перлів ой, скільки сліз та поту проливається, причому з обох сторін.
Та чи надовго, оті бажання бал справляють?
Все має властивість закінчуватись, навіть бажання.
Коли болить спина, чи навіть звичайна нежить у коханого, майже єдиного(?) чоловіка, гарненьке оченятко пряде у пошуках чергових перлин...А чоловік, дивись, може й одужати...мине нежить, а натомість прозріння прийде.Рожеві окуляри спадуть, чарівне створіння скине раптом прозорі крильця і покаже гострі хижі зубки, та загребущі пальчики...Замість перлів острівець забажається, - спинку погріти...може й коханому. Це вже, як карта ляже.
А йому так хотілось фею, чи ельфа поряд... Казку бажалось, дива...
Але ж фея шукає принца, або хоч, якого не якого короля.
Хай собі шукає, ще може й знайде, коли розуму Господь дав. А коли не дав? От коли не дав, ех...
Тільки віддане та щире серце відчуває, хто ховається під лахміттям, чи залатаною свиткою...Тільки воно прагне саме його, не очікуючи нічого у бажанні бути разом, попри все... Дотик душ.
Чи є таке в природі? Чи зустрічав хтось? Якщо ні, то й не любив ніхто. Коли наперед прораховуються всі "за" та "проти" ще нездійсненного альянсу, то не варто й починати. Бо з нічого й буде ніщо.
Ні сили, ні слабкості, ні статі...Чиста бухгалтерія. Кожен знаходить те, що шукає.Чому ж тоді душа ниє і стогне? Озирнись, он щастя поряд, непримітне, у звичайному вбранні, буденне, як саме життя - НЕ ВІДКРИТЕ, ТЕПЛЕ, СПРАВЖНЄ. Бери, хапай і ховай від заздрого ока.
На жаль, дурні стереотипи заважають уважно роздивитись навкруги. Ми забуваємо, що всі коштовності добуті з бруду.
А щоб добути,треба побачити спочатку, помітити. відчути...
Хочеться всього і одразу? Так. Тільки бажання треба висловлювати чітко й коротко, бо Господь не встигає прислухатись до відчайдушного лементу, який наші душі зчиняють, викладаючи йому свої нескінченні прохання. А потім виявляється оте золото, так важко здобуте, що так блищить та засліплює, зовсім і не золото, а пірит. Може вогонь і висікати, та не більше. Спіманий у сильце Синій птах, під дощем за мить обернувся фарбованою гускою...Ото лихо. Підвели розрахунки. Воістину, сліпий той, хто не хоче бачити. Розум збанкрутував , -
не на ту конячку поставлено. Та хіба хтось із нас застрахований від подібних помилок?Ні,звісно,ні. Але помилки бувають різні і розплата за ни х неоднакова.
Якщо вже помилятися, то нехай це буде по велінню серця. (Байрон).
Часто-густо маленьке капосне хлоп"я з крильцями, кине стрілу, не глянувши, чи вцілив. На купину, чи на гарбу з сіном, як вже вийде... По хмарочосам теж кажуть літає, як сили стане.
Підніме тендітна сіренька пташка ту стрілу під крильце і засяє, заіскрить пір"ячком Жар-птиці.Тільки ніхто й не помітить, допоки...
Допоки вона Івану під ніс коника не підсуне.Такого собі калічку, з наслідками травми хребта. Принців мабуть на собі носив, доки остехондроз не придбав.Та коник не ображався,бо він їх любив і його велике серце та гострий розум стільки разів спиняли недолю... Чужу. Дурні ті принци. Що поробиш? Але ж любимо не за щось, а ВСУПЕРЕЧ.
Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. (М.Ганді)
Цікаво, що в усіх казках світу, самі герої не можуть собі раду дати тоді, коли щось змушені робити, дійсно важливе. Хтось шукає джинна, хтось Бабу-Ягу, а комусь чарки достатньо...Випив хмільного напою і все навкруги засяяло, а кохання?.. хмм...Немає?
Мало випив, а ще й мало любив... Ділитись треба. Спочатку налити предмету обожнювання, а вже собі, що залишиться.
Бо тільки з любові, з бажаня щось віддати, щоб відчути від того радість,народжується щось світле і таке трепетно-щемне у душі.
"Від любові народжується любов." Софокл
Звісно мені можуть закинути про дари данайців...І таке може трапитись. Але ж хто не ризикує,той і шампанського не ковтне. Так в усякому разі, кажуть. Лякають? Можливо.Та тільки вже давно ніхто не боїться пити оте грайливе вино, що розчинило в собі сонячне проміння і освітило на мить душу і увесь світ. А от любити боїмося. ПО-СПРАВЖНЬОМУ. Тому й заміняємо справжнє. істинне на ерзац. Вигадуємо якісь відмовки, рамки, правила...Вік згадуємо.
А це тут до чого? Хіба можна захиститись від кохання? Хіба є така вакцина у Всесвіті? Вона сама прийде, вмоститься на покуті і всі ваші стереотипи - в попіл...Спокій лише уві сні, та й то, якщо пощастить заснути.
Але ж...Яке солодке оте безсоння...Який магічний цей світ, в якому є місце дивам. Життя подовжує, молодість дарує.
Хтось сказав:
Старість не може захистити людей від любові, але, в свою чергу, прекрасні почуття з успіхом захищають людей від старості.
Почну спочатку:
"Знаєш у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози, навести красу і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертвa..."
Кузьма Скрябін.
Хочу трішки уточнити. Сила жінки - у її здатності ЛЮБИТИ. Себе, близьких і весь світ. Навіть, якщо наполовину мертва.
Сила СПРАВЖНЬОЇ жінки.
03.01.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2017
автор: Ліна Ланська