Так важко писати коли ти відверто мовчиш…
Хоча винен у цьому є я і не більше,
Не пробачиш мені та все хочеться лиш,
Обійняти й побути хвилину у тебе.
Там де зорі торкались землі ти була,
І все місяць до тебе відверто прикутий,
Ти творила здавалось б ось ті чудеса,
Та чомусь я залишився просто забутий.
Певно важко даються хвилини ось ці,
І все смуток у скронях тихенько терзає,
Так від ліків не легко і важко мені,
Крига вкрила сердечко що тліє – кохає.
Пам’ятати усе це не є злісний сон,
Бо інакше хотілося не прокидатись,
Лиш з тобою так хочеться побачити он,
І до мрії повільно та вірно торкатись.
Та слова що писав вже змінило усе,
І що було нажаль та вже ти не згадаєш,
Не пробачиш мені те написане все,
Так сховаєш усе що для мене тримаєш.
Та надія яку ти колись надала,
І як ті одиниці повірила в краще,
Я не можу й не хочу щоб ти так пішла,
Відпустивши усе що бувало лиш наше.
Правда важко повірити знову в слова,
За якими я просто не можу стояти,
Вчинків безліч а ти є на світі одна,
І я вартий того щоб тебе досягати.
Мені важко писати коли ти мовчиш…
Коли просто усе полишивши на Бога,
Я годинник триматиму чуєш, простиш?
Подаруй один шанс, і вже більше не треба.
Мені важко писати коли ти мовчиш…
Коли я на одинці залишусь з думками,
Вони гризтимуть все та ти просто облиш,
Я буду просто віддано й тишком чекати.
1 січня 2017 року ©Андрій Анатолійович Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2017
автор: Андрій Анатолійович Отченко