Авто летить по тихій магістралі
І залишає ледь помітний слід.
Чи це ввижається мені, чи справді?...
Приймач мурликає, немовби ситий кіт.
Вже пізно і дерева підступили
Від огорожі у бузкову млу.
Сріблясті краплі скельце вкрили.
Дорога мокра від повільного дощу.
Я посміхаюся твоїм дотепам,
Бо відгадала милу гру.
Я підкоряюся твоїм тенетам,
Бо відчуваю, що по-справжньому люблю.
Пестливі руки, поцілунку ніжність.
Тамуєш подих, пристрасті жагу.
Навколо тільки надвечірня свіжість.
Принишкла вулиця в серпневому танку...
А до світанку зникне моросіння.
Та ми, сп’янілі, будем помічать
Зорі склепіння, листя шепотіння,
І наше щастя ласкою вінчать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2016
автор: Сонячна пошта