Він прокинувся трішечки мертвим.
Як звично. Усе як завжди.
Він, по суті, така собі жертва,
Що потрапила в руки біди.
Трішки мертвим вийшов з кімнати
І таким же покинув дім.
Та побачивши сотні "солдатів",
Він промовив лише слово "Сім".
Він обходив старі будівлі,
А до горла підходила злість.
Він дивився на їхні покрівлі
І тихо випалив "Шість".
І вдивляючись в тріщини криги,
Він побачив, що там діти стоять
І підпалюють знайдені книги.
З його уст зірвалося "П'ять".
Він любив прогулянки містом,
Так шукав собі орієнтири,
Які, на жаль, не наповнені змістом.
Він прошепоче "Чотири".
І коли він повертався додому,
Його раптом підхопили вітри.
Щоб побачив картину Содому.
Він голосно викрикнув "Три".
Ось уже біля свого будинку
Зрозумів, що не вірить в дива.
І, задумавшись лиш на хвилинку,
Пробурмоче щось, нібито "Два".
Зачинив за собою двері.
Сам собі полум'я, сам собі дим.
У своїй дивакуватій манері
Він вимовив слово "Один".
Він прокинувся трішечки мертвим.
А заснув уже трішки живим.
Він, хоча таки, може, і жертва,
Та вже ніколи не буде новим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709132
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2016
автор: Чудна Пташина