Химерними сплетіннями вогнів,
буденносте, лови дитячу казку,
створи для неї тисячу мостів,
збудуй хитливі сходинки і зв’язки
із світом, що розплився по воді,
у жорнах року змелений на порох,
належний ні тобі і ні собі,
не друг в своїй байдужості, не ворог.
Розкинь навкіл густу широку сіть
(рідкої і короткої – замало),
у холоді лови за миттю мить,
щоб жодна не втекла і не пропала.
Сьогодні пощастить тобі сповна,
і поміж ритуалів лицедійства
піймається жар-птиця осяйна
наївного далекого дитинства.
Усе, усе, описане в книжках,
що снилося вночі під колискові,
збувається – заплутаність і страх,
і чорна волохата невідомість;
а далі, між погрозливих дерев
окраєць неба скромно рожевіє,
і радістю засвічується нерв,
рятуючи з безодні безнадії.
Ясніє свято пряжкою століть,
охоплені роки сріблястим паском.
Чи ж ми дарма сплітали мрії в сіть,
щоб крихтам чуда марно не пропасти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709102
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2016
автор: Вікторія Т.