Ховався день за полем жита,
Лиш видно краєм білий чуб.
Зоря нічна вогнем налита,
Косою зачепилася за дуб.
А той підняв до неба руки,
В долоні умістив зорю.
Немов птахи, злітали звуки,
Їй кожен лист казав: «Люблю!»
Ревниво місяць надув щоки,
І дув щосили, скільки зміг.
Зібрались хмари-лежебоки,
Прийшли з небесних трьох доріг.
Украли зірку з руки дуба,
Сховали в місячний куток.
- Тебе знайду, моя ж ти люба!
Стряхнув плечима. Впав листок.
Його підняв веселий вітер
І на чумацький кинув шлях.
Розбіглись хмари... Море квіток
В небесних майорить полях.
Одна із них і є та зірка,
Котру тримав в долонях дуб.
Співала птаха, мов сопілка,
І дня сховався білий чуб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709069
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.12.2016
автор: Східний