Скрізь війни й зло по хатах горе,
Покірність в душах і відчай.
Не видно Сонця в крові море,
Жадоби юде зібраний врожай.
Проснітесь браття, зрозумійте…
Огляньтеся зомбовані довкіл.
Чужа христова віра нам прозрійте,
Вірьовка для народу і вампір.
Яка віками нищила нас рвала…
Тримаючи русинів за кардик.
Немов собака вошам слугувала,
Служила всякій владі за ярлик.
Повстаньте браття, схаменітесь…
Вставайте вже із зігнутих колін.
Сварога правнуки… любітесь,
Планета… почала уже розгін.
Назустріч світлу з темряви ідіте…
Освітять путь веселки кольори.
Тож наостанок волю окропіте…
Налийте яничаркам смоли.
За те, що сатані гадьо служили…
За те що крівцю нашу попили.
На кару гнидь по праву заслужили,
Чуже для нас насіння омели.
Хай згинуть в норах с.чі пройдисвіти…
"Лаштують" місце предки їм з Гори.
Своїх Богів в серця свої прийміте,
Як Птаха Русь… Постане із золи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2016
автор: Микола Миколайович