Світло твоє затягує у прірву
Ноги пожовкли від сотень безлистих ромашок
Часом бува - невистачає віри
А в твоїх вчинках, як завжди лиш перестача значень
Темрява з голкою і кровоточить спина
Крила важкі, поки звикнеш все тягнуть додолу
Я вже забула у чому насправді провина
Але хотілось би завжди лишатись такою
Сірість твоя, влила спокою в мене по вінця
Я заблукала в тумані твоєму, подай мені руку
Знаєш все менше мені не вистачає віри
І усе більше у тобі і значень, і суті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2016
автор: Марамі