Не розумію я таких поетів,
В яких є слово, та нема душі.
Вони малюють очі на портреті,
Та очі ті, як мертві, мов чужі.
Чи проліски змальовані весною,
Здавалось би, ця квітка для душі…
Її ж бо запах зв’язаний з зимою,
Поет не передав це у вірші.
Поете, любий, намалюй схід сонця,
Щоб перший промінь розтопив льоди…
І простягни цей промінь на долонці,
Щоб у душі він залишив сліди.
Вірш напиши, щоб серце заболіло,
Чи сміх доводив читача до сліз…
Щоб твоє слово завжди душу гріло,
А ти, поете, в кожну душу вліз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708004
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.12.2016
автор: Віталій Назарук