"Сім ароматів, сім зітхань і сім лісів.
Мій погляд був сліпий і непідвладний чарам…"
(Вільям Батлер Єйтс)
Написано в ніч на Самайн.
Тігану О’Фарреллу – щиро
Босими ногами по колючій стерні
Поля – колись охайного й ячмінного,
Потім – диких трав. Навіть не конюшинових.
Навіть не запашних. Бо які аромати падолисту,
Крім тліну? І повітря холодного і вогкого? Які?
А ми танцюємо. Серед тьми і біля вогню життя:
Такого ж жаркого, жаданого, жагучого. Жаль,
Що комусь ніч перейти не судилось. Ніч Самайну:
Самуна, Савуна, Саваня, Савіна. Чи то гейси незнані,
Чи то ніч – біловбраний павук: чорна, з тенетами,
Але вдягнена в біле – інколи, коли місяць оповні,
Чи то просто банші: приходять цю ніч звідти,
Звідки ніхто не вертався – крім них прозорих,
Ніч як поле – нескінченне, овече і самодостатнє
Для пастуха-вітрильника (теж його вітер жене),
Поле як море, поле ночі Самайну. Бубон серцем
Шаленим калатає. Бубон звучить і кличе до танцю:
Танцю останнього. Вистукують ноги по землі холоду,
По землі, що чула ще не такі стукоти – копит і чобіт,
Що носила ще й не таких танцюристів – джиґунів,
Вітрогонів меча, сновид леза ножа, зеленовбраних нас.
Нині ми між світами танцюємо. У ніч відчинених брам.
У ніч
жертвоприношень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707998
Рубрика: Верлібр
дата надходження 22.12.2016
автор: Шон Маклех