Земля здригалась, падала на небо,
Душа боліла і страждало тіло...
Благали очі - більше так не треба!
А поряд все гуло й палахкотіло.
Орнамент смерті малювали кулі,
Наосліп вибираючи маршрути,
І що там накували нам зозулі
Забулося. Повітря би вдихнути.
Не вір, що тут не страшно помирати,
Та страх на волю вирватись не сміє,
Бо ми країни вірнії солдати,
Боронимо її ми як умієм.
Беззахисні серця перед злобою,
Та правді в вічі дивлячись жорстокій,
Стискаю я міцніше свою зброю,
Йду з нею завойовувати спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707728
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.12.2016
автор: Любов Вакуленко