8 = ЧОРНОЗЕМ =
Пітьми архангели та зла
На землі славних хліборобів
Орду наслали від озлоби,
Щоб знищить оріїв до тла.
А ротаї , як ті боги,
Постали в маковій долині,
Мов вийшли неба зорі сині
Із вод на тихі береги.
Ламались списи , як прути,
Закрили сонце зранку стріли…
Відважні орії зустріли
Ту саранчу без суєти.
Загони Тура тиждень – два,
Щоби постій не зруйнували,
У полі стримають навалу…
Та дике плем*я , мов трава,
Мов будяки, кукіль- бур*ян,
Немов зловісні чорні хмари,
Голодні хвилями отари,
З наскоком й визгом топче лан.
Полки не стримали удар,
Змішались люди та одежа…
Палала довго ще пожежа,
На місці сіл лишивши згар.
На милість лютим ворогам
Хоробрі руси не здалися –
Живцем у землю подалися
Через прохід духовних брам.
Її удобрили тіла,
Щоб ще родючішою стала
І щоб для злагоди зростали
Із неї паростки зела.
Ще й досі нам , здолавши щем
Й докіль зими холодні луни,
Несе, як перший поцілунок,
Любов й надію чорнозем.
Тому з грунтів, як каяття,
Про те не маючи і гадки,
Тепер отримують нащадки
Бентежні витоки життя.
9 = Молочні ріки =
Орали доки діти сонця
В полях родючий чорнозем,
Оберігаючи Едем,
Архангел тьми крізь скло віконця
Дививсь на труд той невідступно,
Бо дратувала дивина…
Під час сієсти Перуна,
Він полонив його підступно.
Барвисті ніжні акварелі
З болотом й попелом змішав…
Божка, зв*язавши, заховав
У нетрі свого підземелля.
Щоб Громовержця визволяти,
В похід зібрались Чур і Тур…
Та хитрий підлий трубадур
Наслав засушливі пасати.
В колись прекрасній Оріані
Настала засухи пора –
Гойдались хмарки на вітрах,
Та все ж гроза втекла за грані.
І ріки висохли , й криниці,
Худоба дохла без води,
Від гніту жить вряди – годи
З людей лишались одиниці.
Це б Перунові гострі стріли
Та над полями в тім*я хмар!
Вони б тим шумом збили жар
Й хліба дощами напоїли.
Дажбог, в обід перепочивши,
Молитви оріїв почув –
До лану хмари він пригнув,
В корів хмарки перетворивши.
І гречкосіїв тих зустрівши,
В лугах кисіль них з дна імли
Молочні ріки потекли,
Голодних й спраглих напоївши.
Лише свобідному народу,
Щоб дбав за хліб впродовж віків,
В країні квітів та садів
Добром віддячує Природа.
10 =ГАЛАНИ =
Готовлять плем*я мудреці
В дорогу трудну і не близьку :
Божницям кланяються низько,
Росу розтерши по щоці.
Та спить народ глибоким сном :
Хто в курені в терпкій знемозі,
Хто під снопами , хто на возі,
І поодинці, і гуртом.
Загрались в сутінках про те
Сичі у хованки й мовчання,
Тому й проспав своє світання
Їх Божич – Сонце Золоте.
Авжеж,хотілось орачам
Завчасно в засік хліб зібрати…
А як косу в руках тримати?
Як молотити ротаям?
Гадали волхви на воді,
Велике вогнище розклали
І біля полум*я шептали
Молитву добрій Коляді.
Богиня неба – Коляда
Святу молитву ту почула,
За вуха сина так шарпнула,
Аж затрусилась голова.
І перший, й другий, й третій змах –
Від шалу вухо відірвала
Та гучно вголос наказала :
-Хай буде з вуха цього птах!
Як дзвінко птах той заспівав,
Зненацька як закукурікав –
Сяйнуло сонце на повіки
Та й розбудило всіх, хто спав.
Відтоді люди галаном
Назвали птицю в тій сторонці…
Вітає ранком він іх з сонцем,
Веселим хлюпнувши веслом.
11
Бачив в світі багато я див…
Та від подиву стану крилатим,
Де відспівує світло сонату
Під ліричну мелодію нив.
Чую серця пришвидшений стук,
Щось струснулось в мені і збулося,
Як торкнулась долоня колосся,
Наче тулиться личком малюк.
Мак червоний у житі притих…
Мов серця полум*яні, мов перла,
Діамантова ніч розпростерла
На просторах ланів золотих.
Бовваніє в хлібах оберіг :
Наче постать чиясь, наче доля,
Шелестить одинока тополя
На розвилці грунтових доріг.
Треба див ще у світі яких?
Скільки можна у мандрах блукати?
Я по справжньому стану крилатим
Від сонати ланів золотих.
12
Це у мене пристрасть чи хвороба?
Піт людський порівнюю з духами :
Пахнуть сонцем, вітром та дощами
Кострубаті руки хлібороба!
Карбував з дитинства ці події,
А вони у серці, в каплях крові,
Де родились паростки любові
До сільських привітних гречкосіїв.
У житті достатку не зазнали,
Та біду нехтуючи і втому,
Із полів вертаючись додому,
Про кохання в сутінках співали.
Будували житла толокою,
Всім селом справляли новосілля;
Скрута всюди, тільки ж на весілля
Рід збирався дружною юрбою.
Берегти віками душу Роду
У селі були і є готові,
То ж в піснях, в легендах та у мові
Суть та зміст трудящого народу.
Тільки білі заіскряться гронця,
Заснує льодами водограї,
Випікають в печах короваї,
Так поході барвами на сонце.
13
Батьки , святі мої батьки!
Рубцями тіло Ваше вкрите –
Прийшлось Вам стільки пережити
У ті, що випали, роки.
Чи усміхались в сонцедні,
Чи вдосталь пили, вдосталь їли,
Як трудодні двори обсіли
У лихолітті навісні?
Душа від спогадів болить…
В часи війни й голодоморів
Селились злидні у комори,
А треба ж діточок ростить!
І все ж , гадається мені,
Що в долі радості зазнали,
Бо про любов палку співали
На вечорницях Ви пісні.
Щоб там не сталось , а в теплі
Зерня в долонях зберігали,
Щоби зігрівшись , таки мало
Пробитись паростком в землі.
14
На тоненьких стеблах колоски
Розповісти на ніч просять казку,
Вимагають ніжності і ласки,
Мов в дитинстві жваві малюки.
Вицвітуть безжально в сіре дні,
Як серця любов*ю не зігріті :
Без колосся спілого у світі
Якось важко й холодно мені.
Відчуваю пальцями тепло –
Може це енергію вібрують,
Диво світу для життя дарують,
Щоб відбутись завтрашнє змогло?
Обвінчають з тугою жалі,
Якщо мить без посмішки проходить,
Бо тоді вже вітер верховодить,
А не сіль зігрітої землі.
Я, напевне, також колосок,
Що весни очікує та літа,
Щоб звучав на сонячній орбіті
Завжди й мій у хорі голосок?
Невблаганно так спливає час,
Відійшли в минуле батько й мати…
Як взаємно будемо кохати,
Щось таки залишиться від нас!
Микола Стасюк( "Енциклопедія української літератури")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707223
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.12.2016
автор: plomin