Літня тиша зависла в небі...
А зірки... а зірки мовчать.
Далі бігти вже нам не треба...
Ледве чутно гілки тріщать.
Наче камінь, що впав у воду,
поглинає свідомість дим...
Через темряву ночі й лісу
стежку кожен іде один.
На чий бік із завзяттям встати,
що обрати, як все є злом?
Чи існують кордони і межі
у змаганнях добра з добром?..
Не існує ніяких правил,
у житті головна любов.
До людей і справ, до мами.
Це і є твій внутрішній Бог.
Зашуміли смереки морем...
З горизонту повзе гроза...
Нумо ліпше накриєм дрова!
Збережімо на завтра слова.
(с) Червоний Валентин, 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707205
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.12.2016
автор: polar