Кудись летів бешкетник вітер.
Чомусь шалено поспішав.
Змітав усе на переметах.
Куди, мабуть, і сам не знав.
Зухвало рвав з дерев сорочки
Давно руді вже від дощів
Вони, налякані дивились,
Сховатись — та нема плащів.
Жбурляв додолу мокре листя.
Сердито, якось без жалю.
Чому його життя коротке?,
Себе на думці я ловлю.
В природи є свої закони.
Не сила нам їх переглянуть.
Живуть дерева сотні літ.
А квіти квітнуть-згодом в"януть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2016
автор: Ніна-Марія