Синє небо - то Землі душа:
Чиста, ясна і така мінлива.
Неосяжний простір осяга,
Як і людська - така красива.
Коли сіріє небо і дощем
Свій смуток по Землі пускає,
Так і душа моя, чомусь,
Від цього гірко плаче.
І жаль якийсь безмежний підступа,
Бере в свої непоборимі ґрати.
І бігти хочеться на край Землі,
Хоч знаю подумки, його немає.
Й здається, що пробігла сотні миль.
Але куди? Я все ж стою на місці.
Самотність нас штовха в чужі світи,
Але ж в своєму ховається вся істина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706980
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2016
автор: Оля Вас