В полоні марнослів’я задихаюсь,
і гасну, ніби полум’я свічі,
я винна - нетерпляча, щиро каюсь,
молюся до ікони уночі…
Дай сили всі незгоди пережити,
і бути толерантною в словах,
без винятку, усіх людей любити,
себе тримати міцно у руках…
Це вже не перше каяття публічне,
не знаю, ти пробачиш, а чи ні,
вже вкотре запитання риторичні
звучать, як рій бджолиний, в голові…
Коли ж нарешті стану я спокійна,
холоднокровна й тиха, як вода?
Сьогодні пісня ця - меланхолійна,
І серце, як надірвана струна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706637
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2016
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО