Коли залиша лебідка
І лебедя, і гніздо,
Це так неприродно й бридко –
Не хвалить цього ніхто.
Коли забува лебідка,
Що мати вона й одна,
Що плачуть без неї дітки,
Й осудить її рідня,
Тоді вона не лебідка,
А швидше – зозуля-птах.
Її не хвилюють дітки,
Хоч в сивих уже літах.
Зозуля кує красиво –
Живе вона як, хто зна?
Пробачити мо’ й просила,
Та син її… не впізнав…
Нехай це уроком буде
І людям, і птахам – всім.
Дітьми дорожіть же, люди,
Свою їм любов несіть.
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706491
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2016
автор: Ганна Верес