Я хочу бачити ці очі кожен день,
Й закохано хвилинами мовчати,
І чути як уста твої лишень,
У серці моїм будуть щось ховати.
Нехай усе це дивно прозвучить,
Зігрітися лише в твоїм полоні,
Думки прикуті й відстань що біжить,
Та ти не покидаєш мої скроні.
Я вірю в те до чого не дійти,
З останніх сил та буду намагатись,
І не покину тої я мети,
Навіть якщо до тебе не дістатись.
Таким напевно був життєвий жарт,
Мені судилось просто лиш чекати,
Й таки кохати віддано тебе,
Думками цими тишком обгортати.
Цей час сильніше стягує петлю,
І я не помічаю тої кари,
Я просто лиш кохаю і люблю,
Й життя своє в очах твоїх вбачаю.
І навіть не потрібно цих думок,
Я просто сам себе вже не пізнаю,
Ти замінила в серці той замок,
І там з тобою я таки літаю.
Можливо це в останнє я писав,
Допоки та печаль не полонила,
Боюся сама лишиться душа,
Що очі твої миттю охопила.
Я хочу бачити ці очі кожен день,
Й закохано хвилинами мовчати,
І чути як уста твої лишень,
Повільно мене будуть обіймати.
12 грудня 2016 року ©Андрій Анатолійович Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко