Янгол довго летів і присів на тонесеньку гілку.
Щоб ніхто не впізнав - крила білі сховав у мішечок.
Він дивився за нами. Знімав на небесную плівку,
І вирізував з плівки невдалий, негарний шматочок.
Хтось його і не бачив, а хтось запитав, чи не впаде.
Гілка була тоненька і снігу ще зовсім немає.
А він вірш, що я пишу, на музику неба покладе.
І вона поміж зір у самісінькім небі лунає.
Я писала тобі. Ти не вірив у Янголів. Крила
У мішечку у них, щоби їх не завжди упізнали.
Я свої у торбинці полатані досі носила.
Це тебе... Янголятка маленькі всю ніч цілували.
Лоскотали, торкались, тобі не давали поспати.
Ти присів аж на ліжку... І я загубила торбинку.
Я за нею повернусь... Вночі... Щоб тебе цілувати.
А тепер відпочину. Лишень... На малесеньку хвильку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2016
автор: Відочка Вансель