Вітер б'є батогом по віконцю моєму і плаче.
Так хотів би зігрітись. Та я не впустила в кімнату.
Він... Можливо... Ще любить. І вкотре манюнький пробачить.
Тільки він попросив за прощення маленьку оплату.
Попросив, щоб назавжди тебе і навік розкохала.
Щоб в думках він ніколи не чув, як молила вернутись.
І нічого. Хай буде. Я вітру давно обіцяла.
Та впустила... В обіймах заснути й якось загорнутись.
Ось коханець він мій. І холодний, і теплий, і вірний.
Не розлюбить ніколи. Ніколи мене не залишить.
І такий він преніжний, і теплий такий. І покірний.
І цілує мене. І голубить. І пестить. Й колише...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706217
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2016
автор: Відочка Вансель