Ідуть дощі з вівторка на четвер
/Безжальні скрипалі/ по мою душу.
У круговерті буднів все щось мушу.
А зрештою нікому. Не тепер.
Це дивна сила магії води:
В мені неначе проростають зерна!
І, може, не в манерах то модерну -
Ось так любити /просто/ без мети?
Та я люблю Вас. Зупинився час.
Згубились стрілки в колі циферблату.
І злегка має смак солонуватий
Це таїнство незвіданих причасть.
Вітри гортають смутку календар,
І кожна нова дата – то розлука.
І, Боже мій, яка ж то серцю мука
Пізнати нам із хмелем цей нектар!
А в тім жалю немає – лиш дощі
Ідуть собі, як зодчі, поміж нами.
Є тільки ми, розділені містами,
І доторк цей до рідної душі…
[i]/якось/[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2016
автор: Олена Вишневська