Осінь. Вечір. Я одна.
Знов сижу біля вікна.
Знаю ти мене чекаєш,
Я надіюсь ще кохаєш.
Дивлюсь сумно в синю даль.
Ось сльоза тече, нажаль.
Ця сльоза з самого серця
І вона тобою зветься.
Плачу, думаю, пишу,
Дивлюсь, згадую, мовчу.
Що робить? Чому живу?
А чому тебе люблю?
Хочу написать красиво,
Але незнаю – це можливо?
Рядки самі перед рукою,
І омиває їх сльозою.
Це все кохання чи привичка?
Осіння примха - моя звичка.
Люблю усіх, а прийде осінь-
Я знов одна... одного досить.
Одного - так щоб бути поруч,
Щоби серця співали хором,
Щоб бачити лише його.
Він в мене є, а я його!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70595
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2008
автор: СтЕрФФочКа