Барвистим бавиться покинуте минуле,
Ударив грім – а ми нирнули в небо,
Ми стерли крок назад. Мабуть, заснули,
Я усміхнусь. Хоча цього й не треба…
Колись, можливо, наш останній сніг
Розтанувши, пробудить наші лиця;
І призупинить, може, свій безглуздий біг
Любові зачарована жар-птиця…
Остання спроба. Самостійний вдих,
Легені загорілися без болю,
У небі сотні хмар темно-блідих,
Звисока тиснуть, упіймавши волю…
Яскравим тішиться залишене учора,
Шумить гроза, у небі нас втопивши,
Останній крок; між нами все прозоро,
Кохаєм, помираючи у тиші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2016
автор: Марина Романцова