Правда гарне фото? Деталізація якості вражає душу зсередини, примушує її радіти кожною найменшою деталлю.
Але якщо придивитися...
Це ж просто жах!!!
Це невимовний біль природи, її кістяк.
Ви тільки придивіться скільки тут зрізали різні скоробагатьки дерев. І на що пішли ті дерева? На потреби зігрітися взимку українським воякам? Все іде на маєтки наших "непереможних" депутатів, мерів, селишних та сільських війтів, або ще на закордонних можновладців, які потім на лісі заробляють мільйони, які, певна річ, приховані за так званою "тіньовою економікою".
Ви тільки придивіться, люди, що ми робимо!
Нам треба тих дорожезних меблів?
Нам треба тих вирізьблених майстерно столів?
Нам треба двоповерхових маєтків, які будуються все життя, та й те немає на них гарантії через зміну клімату?
В тому і річ, що ні, а ми звикли бачити тільки те, що перед нами є макетом. Вся глибина криється в деталях.
Особисто мені просто нестерпно дивитися на біль, який автор фото майстерно зафіксував для вічності.
Це не мальовничі кичери, панове, це те, що люди так звикли нищити, не задумуючись про наслідки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2016
автор: Андрійчук Назарій Володимирович