Я не в того закохана,
ця любов – мов паршива вівця.
Шанувальниця Гофмана,
я вівці підкидаю сінця.
Між вовків-доброзичливців
тріпочу журавлем в кулаці ,
і випрохую милиці
для своєї дурної вівці -
хай зухвало задзенькають
об каміння тверезих думок .
По місточку вузенькому
ми над прірвою серця йдемо,
нерозривно поєднані,
ніби дотик - і шкіра лиця.
…Слава богу, що є в мене
власна чорна паршива вівця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2016
автор: Любов Матузок