Хто зна, чому я й досі не в раю,
За ті страждання, що в житті приймала,..
І на поталу душечку свою,
Не раз, не два гріху я віддавала.
Тому й так плаче боляче вона,
Осінніми тривожними ночами.
...Я ж окупила всі гріхи сповна,
Омила біль пекучими сльозами...
Та, мабуть недостатньо тих страждань,
На терезах, де зважені печалі...
А в мене вже давно нема питань,
Лише одне - як маю жити далі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705441
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2016
автор: majra