"Не роби цього, подруго. Це крає душу.
Не треба страждати так само, як я."
Але чи тобі я повірити мушу?
Чи це є та доля стражданна моя?
Коли я згадаю цей погляд шалений,
Земля так і йде десь далеко з-під ніг.
Він був тим гріхом, що тобі непрощенний.
А я маю те, що з них жоден не зміг.
Я маю надію (ти кажеш, що марну).
Але не у тім моя перша біда.
Щодня її бачити: дивну та гарну,
І шансів не мати - мене це з'їда.
Щодня її чути: так голосно й близько.
Й вдавати, що діла до того нема.
Так страшно літати, бо ж падати низько,
Дізнавшись, що мрії плекала дарма.
А як не хотіти її поцілунків
І змусити серце забитись як слід?
Вона - це один з найзвабливіших трунків,
Моя нова радість й найбільша із бід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2016
автор: kutorlanova