Сплітаю вінок із ранкового листя
ще сонного сонця, вплітаю себе
у це дивограйне суцвіття, ігристе,
у це миловиддя яскраво-руде!
І, мов літачок, запускаю у небо.
Виблискує радісно жовте крило.
Лечу понад містом, а поруч і гейби
пів світу, що снігом за ніч замело.
Отак летимо аж за сині озони,
у гості до світлих ранкових Богів.
А янголи дзвонять у сонячні дзвони.
І щастя вихлюпує із берегів.
Затоплює вулиці сонний ще овид,
віконні рядки, що стають все ясніш.
І день розпогоджує заспані брови.
А серце поета народжує вірш.
5.12.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704895
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2016
автор: Леся Геник