Не ніч, не день. Я забиваю на весь світ.
Страшне прокляття на одну забуту душу.
Єдине, що в душі ще має квіт,
Я хоч не хоч, але забути мушу.
Єдине, що мене ще береже -
Думки, що все ще можна щось змінити.
Говорю серцю: " Чи не натерпілось вже?
Чи ти все ж хочеш мене остаточно вбити? "
Прошу: " Забудь ". Та ти ж таке живе!
Так не було ніколи. Як так сталось?
Хвилини йдуть, мій розум вже пливе.
Чому раніше ти так сильно не вбивалось?
Вбивалось, кажеш? То були часи,
Коли я плакала за тим, що не зробила.
Тепер же серцю, бийся і проси.
Щоб я забула, або ж тебе вбила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704872
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.12.2016
автор: kutorlanova