Зібрав старий козак усю родину:
-Послухайте, щось маю вам казать,
Бо вже недовго ряст мені топтать,
Усе життя любив я Україну
І захищав її, як рідну неньку,
Щоб на поталу ворогу не дать,
Заради неї я робив усеньке,
Щоби могла й надалі процвітать.
На смерть стояли козаків ватаги,
Ні в кого не просили ми пощади,
Як мовиться, їм спуску не давали,
Шаблями ворога сікли ми та рубали.
Чимало славних побратимів полягло,
Життям за її волю заплатили.
То ж будьте й ви усім смертям на зло
Готові у важку скрутну годину,
У небезпечну для Вкраїни мить,
Коли на неї "гострять зуби хижі",
Зі зброєю її ви боронить,
Щоби не дати волю задушити.
І заповіт цей козака старого
Нині праправнуки виконують на Сході,
Бо самовіддано Вітчизну захищають,
Нащадками своїми він пишався б.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704795
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.12.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський