Як я ростила все-таки надію,
Що ти не будеш вже розважливо-нудним.
Коли тебе ,нарешті, розігрію,
Хоча,можливо, ти не станеш н и м.
Не смійся там , де я , скоріше, злюсь.
Звільнися від химер - на самоті -
І я дощем небаченим проллюсь
Із крапель щастя, зібраних в житті
Покличу я - і місяць нам зійде
З тобою ми - розхристані і босі-
Під сяйвом – в ніч – ніхто нас не знайде…
Закляк тепер! Чого чекаєм досі!?
Заприсягаюся – якщо пройдеш
По вуглях самості в мої світи
(А як я йшла!!! Ти так не зможеш…)
Доскону станем поряд - я і ти…
Не зробиш так – ти вільний обирати -
Моя присяга та розвіється, як дим.
Я промовчу… нема чого казати
Таки …ніколи ти не станеш н и м…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2016
автор: Zinthenko Olena