Душа така як ниточка тоненька,
Лише торкнись – все відчуває вмить.
Сльозою плаче Україна – Ненька,
Душа в мені ридає і болить.
Та що з того що в нелегкий час нині,
Душа ридає та впадає в плач.
Що не з тобою нині - на чужині
сини твої – їх Матінко пробач.
Що не кажи – та ніде правди діти
Як є тепер, так було і колись.
Сини твої мов не путьові діти,
По всіх світах від тебе розбрелись.
Та лиш не треба їх за те винити,
Бо посварити б ворог нас хотів.
І твою волю Ненько боронити,
Ще всі вони повернуться з світів.
2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704608
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.12.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський