Таки прийшов… І саме так, як знала.
У нас та сама лампа на столі…
Я усмішку розгублену згадала
І зморщечки на рідному чолі.
А я не тільки все давно простила,
Хоч ти казав: «Нема чого прощати».
Я мала, але душу не закрила,
Щоб ще раз мати змогу зустрічати
Тебе – через роки і примхи долі.
Неначе вчора зранку ти пішов.
Я сильна і моїй підвладно волі
І те – щоб ти мене знайшов.
Навіщо я ці зустрічі чекаю?
Старіє оболонка – все одно
Я вміння й мудрість набуваю,
Ти – присмак свій, як дороге вино.
Якраз з тобою мала я розмову
Про музику …чудову… уві сні
Зі мною– мовчазний,а тут промову…
За тебе я намріяла - мені.
Із друзок і осколків назбираю,
З колись недбало вимовлених фраз,
Шліфую голою душею та складаю
Натхненні рими - наче все про нас.
Я нерозділену любов сама
благословила
Не притупив її безжальний час.
І з тебе я
безсмертного
створила –
Як всі закохані... робили так... до нас!
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704321
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2016
автор: Zinthenko Olena