Пророк. Глава третя

21
«…  Ще  в  школі
Таки  в  учителя  дяка,
Гарненько  вкраду  п’ятака
(Бо  я,  було,  трохи  не  голе,
Таке  убоге),  та  й  куплю
Паперу  аркуш  і  зроблю
Маленьку  книжечку;  
хрестами
І  візерунками  з  квітками
кругом  листочки  обведу,
Та  й  списую  «Сковороду»
Або  «Три  царіє  со  дари».
Та  –  сам  собі  у  бур’яні,
Щоб  не  почув  хто,  
не  побачив,
Виспівую,  було,  та  плачу».

22
Ні,  не  малярству  
в  пана  вчать.
Бо  і  не  вчать,  
скоріш  мордують.
Отим,  по-панськи,  і  годують
голодне  вперте  дитинча.

Та  вже  й  не  довго  годували:
той  Енгельгардт,
той  пан  гнучкий
Пророка  тулить  в  козачки*  –  
чи  то  в  прихожу  
в  подавали,
як  ледар  пан  
чого  вронили,
чи  по-гвардійські  перепили.

Коли  б  і  в  козаки  тулили,
чи  батогами  били  
й  в  смерть  забили,
йому  дано
під  Божим  оком
життя  
промучитись  Пророком,  
аж  поки  вороги  не  вб’ють,
чи  ті  ж  свої  не  розіпнуть,
як  Того**,  
що  юдеям  вимив  ноги,
хоч  знав,  
що  завтра  всі  втечуть
та  ще  й  у  Господа  
втовчуть,
щоби  самим  пролізти  в  боги,
чи  хоч  при  Господу  в  святі,
як  не  в  святі,  
то  хоч  в  «круті»,
як  у  сучасному  житті.

*Обов’язком  козачків  було  сидіти  мовчки  в  кутку  прихожої,  доки  не  почують  панського  голосу  з  приказом  щось  подати.  Іноді,  сп’янілі  пани  примушували  козачків  співати  непристойних  пісень    чи  танцювати  «туди-сюди  навприсюди».
**  «Потому  налив  Він  води  до  вмивальниці,  та  й  зачав  обмивати  ноги  учням,  і  витирати  рушником,  що  ним  був  підперезаний»  (  Івана  13:5).

23
А  «козачок»  у  самоті,
у  тій  прихожій  в  темноті.
Бо  пан  пиячить  і  трясеться
за  «многа  лєта»  самодержця
«в  честь  именинника  царя»*
в  дворянськім  зібранні…  
Зоря
останній  промінь  загасила.
До  малювання  тягне  сила
таланту  божого.  Тарас
гарненько  свічку  засвітив,
малюнку  душу  присвятив.
І  не  збагнув,  як  сплинув  час.    
 
На  лихо  пан  застав  Тараса
за  малюванням  тим  святим.
І  розізлився,  і  схватив
малюнок  той.  І  того  ж  разу
наніс  малюнок  батогами
між  грішним  тілом  і  богами
по  всій  Тарасовій  спині…

Отак  навчали  всіх  синів
в  моїй  кріпацькій  Україні,
і,  схоже,  їх  довчають  нині…

*У  грудні  1829  року  вірнопіддані,  боячись  гніву  царського,  широко  відзначали  іменини  російського  самодержця    Миколи  Першого.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704242
Рубрика: Поема
дата надходження 02.12.2016
автор: mavlail