Як ранок гріти перестав,
А вечір в темінь все загнав,
Невдовзі кволий цупкий вітер
З дерев барвисте листя зняв.
Усюди лине самота,
Постійно вабить дрімота,
Лиш сіре небо знавісніле
Всіх зверху мляво привіта.
І в таку пору недолугу,
Відчувши тихую напругу,
Без зайвих спроб журбу зігнати
Чекають всі на зимню тугу.
Та як сама зима прийде,
І сніговій своє почне,
То разом з тим барвистим листям
Весь смуток хуга замете.
Аж до весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704166
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2016
автор: Мотика