Зима. Прилетіла із снігом білим. Стала на порозі.
Тепер можна зупинитися. Її час настав. Ніхто не вижене. Можна подих перевести.
А далі озирнутися навколо.
Все вже готове до зустрічі. Завмерло у чеканні. Затихло. Ні шелесне. Таке замерзле і мертвотне.
Що ж робити з цим?
Білий килимок приховає темні плями, Притрусить зверху. Але ж такий нестійкий.
А якщо перетворити усе на кришталь? Зберегти назавжди те, що так поспішає зникнути.
Так можна буде згадати, яким було колись. Чи мить тому.
Заморозити мить. Ось чого хочеться.
І паморозь сковує форми і обриси року, що вже минає. Малює скульптури ще вчора живих подій, думок, вражень. Людей.
Паморозь творить справжнє диво. Все сповнюється краси і блиску.
Але не життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2016
автор: Траяна