Немає неба... Є непривітною Весна...
Сумні обличчя... Десь позникала вся краса...
Немає літа... Вірніше є, та не булО...
Й сміються діти, неначе ворогу на зло!
Сусід заклятий... Ходить хазяїном у нас...
Гримлять гармати... І на вустах у всіх Донбасс...
Росія рускіх, прийшла підримати в Майдан
Яких селила в хатах розстріляних селян...
А ти пригадай ті 30- ті роки,
Як в селах Донбасу червоні гуляли.
Як гнали в Сибір, нас більшовики,
Хто хліб захищав, тих у спину стріляли...
А ти пригадай новоприбувший люд...
Десятками тисяч в хатах їх селили...
Ніхто не питав в чий заїхав здобуд!
І знали вони, що хазяїна вбили!
Нарешті ясно... Нарешті стало на місця...
Чиїх нащадків пригріла ця Свята земля!
Кому в Росію, а хто залишиться у нас!
За Україну! І за скривавлений Донбас!
Розкриті очі! Всім зрозуміла суть проблем!
Сльози дівочі для вас підуть із куль дощем!
Ще Русь Святая ординцям домом не була!
А що пригріла... Така вона - моя земля!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703984
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 01.12.2016
автор: Володимир Царенко