=========================
Були міцні в моєму серці ґрати -
Мабуть, боги вселились в ковалів.
Та ти прийшов і вимовив закляття –
Метал згорів дощенту, мов папір.
Яким словам звелів собі служити?
Палали, мов магічний смолоскип!
Моєму серцю так хотілось жити -
Зіщулилось, занурилось углиб.
Ховалося від тебе, незалежне –
Таке просте й беззахисне - без ґрат.
А ти сказав: «Не бійся! Ось – безмежжя!
Ти вільне: ні парканів, ні лещат!»
Не вміло моє серце схаменутись –
Погорда легкодухість глупоти.
Тому ти дав йому свою могутність,
Але пішов й замків не поновив.
Були міцні в моєму серці ґрати -
Мабуть, боги вселились в ковалів.
Запізно, серце, плакати, пихате:
Не ворог той, хто почуттям навчив.
====================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2016
автор: Суботнє сонце