"Обраним"

Хлоп»ям  малим,  цікавим  був  колись  ти,        
Матусі  усміхався  із  колиски,                                                  
До  затишку  тягнувся  і  тепла,                                              
Душа  така  незаймана  була.                                                      

Та  звідки,  із  яких,  скажи,  глибин,                                    
Піднявся  морок    пекла  на  поверхню,                        
З  яких  гнилих  боліт  і  трясовин                                            
Така  пиха  роздута  й  така  зверхність                        
До  всіх,  хто  нижче  статками  і  рангом,
(Для  них  бо  лише  писаний  закон),
До  "маси  сірої",  яка  від  ранку
Й  до  ночі  заробляє  "твій  мільйон".  

Звідкіль  у  тебе  хиже  ненажерство?                                
Де  ти  вхопив    хворобину  таку?                                                
Що  позабув  і  дружбу,  і  братерство,                                
Геть  загубивши  на  своїм  шляху:                                        
І  честь,  і  гідність,  й  незлобливу  вдачу;  -                    
Усе,  що  в  дар  отримав  від  зірок,                                        
На  владу,  на  маєтки,  землі,  дачі    -                                
Ти  все  міняєш  радо  крок  за  крок.        
                                   
І  все  то  тобі  мало,  мало,  мало,
І  все  то  ти  ніяк  не  наїсися
Усе  -  до  рук,  що  тільки  в  око  впало,
Нікого  і  нічого  не    боїшся.
А  як  уміло  вмієш  ти  брехати      
У  нищівній  за  владу  боротьбі,
І  за  багатство,  що  так  хочеш  мати.
Ти  певно  вже  не  віриш  й  сам  собі.

Увірував  у  власну  винятковість,                
Що  нібито  дає  лишень  права,
А  відданість,  обов"язок  і  совість,
Для  тебе  усього  тільки  слова,  
Слова:  без  вмісту  й  безперечно  зайві,
Та  певно  зайвим  є  й  здоровий  глузд,
Інакше  ти  б  прислухався  принаймі
До  грізних  слів,  що  вилітають  з  вуст,
Зневіреного,  втомленого  люду,
(Чи  може  ти  історію  не  вчив?)
Він  довго  терпить,  але  швидко  судить;
І  так,  щоби  тиран  зовсім  спочив.

І  серце  твоє  вкрилося  іржею                                                        
І  в  подиху  -  нудотний  запах  тління
І  місце  –  в  потойбіччі,  за  межею
Любові  іскрометного  горіння.
За  гратами,  за  мурами  в»язниці,
Що  власноруч  збудована  тобою
Із  жадібності  і  лихих  амбіцій,
В  постійному  із  правдою  двобої.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703936
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.11.2016
автор: М.Коралова