І натягнулася струна – ось-ось порветься,
Була весна і враз зима вколола серце.
Мелодія мовчить п’янка, мовчить від болю,
Лише струна, ота струна, тримає долю.
Буває інколи в життя прийде відлига,
Але із часом холодів товстіє крига.
І що цвіло – перецвіло, опало листя,
Лише мороз щораз чомусь все більше злився.
Хоча здається не чужі – лише далекі,
Та не клекочуть, як колись, в гнізді лелеки.
Дитя обох, як та струна, тримає долі,
Були гарячими серця, вже - охололі…
Заграти б ще на тій струні, хоча б на згадку,
Щоб почалося, що було, усе з початку.
Щоб повернулися в гніздо назад лелеки,
Та відголосок від струни уже далеко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703738
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2016
автор: Віталій Назарук