Поволі зціляюсь, в кохання... вертаюсь…
Бажанням пекучим твоїм надихаюсь.
Вагомість втрачають ідеї та фрази,
І плями на сонці і місяця фази…
Коли твої очі...коли твоє тіло
Бажають кохатись безмежно й примхливо…
Твої волосинки відчую губами,
І дивні краплини бринять між ногами…
Умовності скинем як зайві одежі
себе обдаруєм навзаєм крилАми
Нічим нерозділені ми - протилежні
І бавимся поміж усіми світами
А там, он грифони кружляють – їм теж захотілось
Відчути дію кохання і милість.
Все ближче їх крила – як віяла ночі…
Вони закликають: Я хочу Я хочу!
Бажання кохатись як злива напоїть
Спустошених, спраглих, байдужих відмиє
Катарсис у душах черствих накоїть –
Одвічним правом воно володіє
Закохане серце утіха гнобити,
Душу вразливу заповнить собою-
Для тих, хто не гребує світло гасити
Без тої душі спротиву й бою!
То доля така - для слабих та хтивих.
А ми та грифони – шляхетні та сильні
Шкода нам приспішників блуду зрадливих.
В злитті та у танці – ми радісні й вільні.
Викохуєм зерна натхнення та мрії.
Безсмертні як вітер, завжди молодієм
В бажанні кохатись – без тями і спину
І розчинятись в любові й людині.
Ми створимо миру чарівний напій...
Грифони чекали... як здобуток свій,
В засніжені гори його віднесуть,
Відкривши лише закоханим путь…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2016
автор: Zinthenko Olena