Не рубайте ліси, не катуйте зелені Карпати,
Там лишили сліди, і УПА, і вкраїнські солдати,
То криївка- музей, там могила людська розорАна,
Не рубайте ліси, бо для люду ознака погана.
Колись хлібом кати наповняли свої ешелони,
Люд із голоду пух, бо такі були вовчі закони,
Нині чисту водицю впиває землиця сушЕна,
Завтра знову біда, бо зрублЕна ялиця зелена.
Пропадає вода, все живе вимирає по- трохи,
Чи то знов геноцид, за безкарно прожитії роки,
Українцю сліпий, знову тихо копають могилу,
Знову нищать усе, навіть синю твою Полонину.
Не рубайте ліси, не катуйте високу ялицю,
Тільки пам'ять жива, а прокльони всі ляжуть в землицю.
Ляжуть всі- як один, не поможуть ні гроші, ні статки,
Бог на світі один, одна смерть- смерековії хатки.
Не рубайте ліси- той музей, ті зелені Карпати,
Запах чистий ялиць, наче в чарах пісні коло хати,
Де немає води, там нема пшениців, нема хліба
І життя нема там, де пустеля од вітру згоріла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703520
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: Леся Утриско