В люстрах вітрин, потойбіччям яскравим привабливих,
межи німих манекенів, сезонно приборканих,
руху відсутністю в пози застиглі придавлених,
бачу себе - паралельну, стрімку, недоторкану.
Позабар’єрна і позаскляна! Чи ж пишатися
цим перевтіленням, тонко вітрини смакуючи ?
Дивно, та вмію зникати і знову з’являтися.
Вперше - упевнено йду, тіло стін ігноруючи.
Я – поводир собі?!..Дивна прогулянка, знакова.
Руку б потиснути власну, із люстра простягнуту.
Вам я, вітрини, за ігри в упевненість - дякую!
Вірю, що вже і без вас не спинюсь на досягнутім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703436
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 28.11.2016
автор: Любов Матузок