***

                 
Вечір  тіні  довжить  аж  до  смерку,
І  вони  зникають.  Але  місяць
Їх  віднайде  срібним  сяйвом  зверху
Між  дерев,  осель,  що  тишу  місять.

І  в  оцьому  у  нічному  світлі
Діється  не  зле  щось,  а  казкове:
Квіти  чаром-пахотом  розквітлі,
Шепоти  пшениці  колоскові.

І  здається  ожива  довкілля,
Лиш  на  мить,  здається,  оживає.
Скам’яніле  ворухнеться  зілля
І  дихне  майбутнім  урожаєм.

Ніч  прочинить  двері  таємниці,
Що  секрети  берегла  роками,
Сидячи  у  сховку,  як  в  темниці,
В  самоті  за  сімома  замками.

Що  вона  відкриє  –  ще  не  знати,
Та  принишкло  все  –  чекає  дива.
А  небесно  вже  звучать  сонати,
Простягає  гілочки  олива…
28.11.2016.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703378
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: Вячеслав Романовський