[u](Розповідь правнукам про гірку минувшину солдата-фронтовика, який пройшов нацистський і радянський табори).[/u]
–Тоді нас, в’язнів, з табору забрали
І влаштували непрості лови…
–За що ж тебе, дідусю, покарали?
–За те, що залишився я живий!..
– Це ж як , скажи, як все це зрозуміти,
Хіба за це людей треба карать? –
Все не вгавали-дивувались діти.
– Прийшла пора вам правду розказать.
Завжди війна – це лихо для народу,
Коли повзе ворожа, хижа рать
І топче землю, долю і свободу,
Доводиться тоді вже вибирать:
У бій іти за себе, матір, землю,
А чи рабом, безгласим бидлом стать,
Віддать чужинцям ріки і озера,
Луги, квітучі, села і міста?
Та рабська кров вся висохла у венах,
І гідністю не вмів я торгувать,
Святим обов’язком було тоді для мене
За Батьківщину ворога скарать.
У військо добровольцем записався –
Наука бою і… передова.
В званні від рядового підіймався
І вже накази сам я віддавав.
В Орловсько-Курській аж отримав рану,
На волосинці тіпалось життя,
І як в полон мене тоді забрали,
Не пам’ятав я навіть до пуття.
А там – неволя й нелюдська наруга…
І номер – ось він – табірне тавро…
Часом така в душі була напруга,
Як кажуть, пам’ятатиму «по гроб».
Повзли повільно дні… Ми ледь конали…
Надія рятувала й молитви.
Із мрій рожевих малювали плани.
І спогад горло кожному давив.
Та мрії ті солодкі вщент розбились,
Мов дешевенький півскляний кришталь.
Ми з вартою навіть голіруч бились…
Коли звільняли, втрапив у шпиталь.
А звідти… на Сибір… Дорога дальня…
Лиш через вісім повернувся літ.
Листів – «ніззя», «запрєщєни й свідання».
Таке уперше бачив білий світ.
Старий закінчив сповідь. Похрестився…
Безкровні губи і рука тряслись…
Праправнукам роздав свої гостинці:
– Своїм онукам розкажіть колись,
Яким було становлення країни,
І як система нищила людей.
Історію вивчайте України,
Хай по життю Всевишній вас веде!
23.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703377
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: Ганна Верес